Кiм Брейтбург: "Пишаюся загально народними шлягерами, дiтьми та онуками"

Кiм Брейтбург - один з найталановитіших композиторiв i продюсерiв сучасностi, який народився у Львовi, а свою творчiсть розпочинав в Українi. Кожна його пiсня стає хітом, а виконавець - популярним. Але Кiм Олександрович не "зациклюється" на відомих i вже визнаних зiрках естрадного Олiмпу. Протягом декiлькох останнього рокiв вiн разом зi своїм давнiм напарником Євгеном Фрідляндом бере пiд свою професiйну опiку фiналiстiв конкурсу "Народний артист". Секретами свого успiху Кiм Брейтбург подiлився з нашою кореспонденткою.

Україна - моя батькiвщина
- Кіме Олександровичу, ви народилися у Львовi, багато рокiв прожили в Українi. Якi спогади залишилися про нашу країну?
- В мене залишилися спогади самi позитивнi, тому що там пройшло моє дитинство, там почалася моя музична кар'єра. Та й взагалi: вся молодiсть, становлення характеру, першi життєвi досвiди - все це пройшло на Українi. Україна - це моя батькiвщина, куди я приїжджаю, аби вiдпочити душею. В Україні я почуваюся як у себе вдома.

- В 1980 роцi на фестивалi рок-музики "Веснянi ритми" у Тбiлiсi вас визнали кращим вокалiстом. Не шкодуєте про те, що зараз вiдiйшли вiд виконання пiсень i цiлком розчинилися в пiдопiчних?
- Ні. Якби я хотiв продовжувати кар'єру вокалiста, то цим би i займався. Одне з моїх головних досягнень у музицi взагалi - це група "Дiалог", лiдером якої я був. Наявнiсть її на небосхилi наших вiтчизняних рок-груп, я так думаю, послужило вiдправною крапкою для багатьох молодих музикантiв у той час. Якось я прочитав в одному з iнтерв'ю Макса Фадєєва про те, що його присутнiсть на нашому концертi в його рідному мiстi Курганi вплинула на його вибiр професiї. Не скажу, що глобально, але якийсь вплив ми, безсумнiвно, зробили на цілу плеяду музикантiв, серед яких "Мумiй троль", В'ячеслав Бутусов, "Агата Крісті". Я думаю, цi досягнення з "Дiалогом" зарахувалися менi. Вiдношення до мене як до композитора iнше, тому що в мене шлейф iнший. Я прийшов з iншої музики i з iншої естетики.

Написав пiсню в стiл, а вийшов шлягер
- За якими критерiями ви визначаєте: буде пiсня шлягером чи нi? Чи траплялося, коли пiсня, на перший погляд не дуже примiтна i якій не пророкували великого майбутнього, згодом ставала хітом?
- Подібне трапляється постiйно. Взагалi ж, коли сiдаєш писати пiсню, то не думаєш: "Зараз я напишу який-небудь супер-мега-хіт!". Власне, є два пiдходи до написання пiснi. Буває, що приходять люди i кажуть: "Нам потрiбна пiсня, наприклад, гiмн радiо чи гiмн футбольної команди..." Тодi потрiбно сiсти i зробити. У цьому випадку все залежить вiд того, наскiльки ти професiйний, наскiльки ти "запеклий", наскiльки можеш зiбратися, сконцентруватися і зробити те, що треба, i щоб замовникам сподобалося. У наведеному прикладi ремесло визначає процес: засукав рукава, сiв i зробив. А є просто музикантська необхiднiсть висловитися, коли в тобi щось накопичується й утвориться деякий потiк, який ти повинен вилити в звуки чи ноти. От тодi, зазвичай, i народжуються хіти, тому що всi люди однаковi i переживання в усiх тi ж самi.

Наприклад, коли я писав пiсню "Петербург-Ленинград", я висловив у нiй свої, зовсiм особливi i знайомi тiльки менi, переживання i спогади. Я писав пiсню, що називається, у стiл. Але потiм дав послухати її моєму другу Борисовi Мойсеєву, i вiн вiдразу сказав менi: "Слухай, це ж хіт!". Так i сталося.

- На ваш погляд: чи допомагають прославитися юним талантам конкурси i фестивалi?
- Так, звичайно. Це - вiдправна крапка багатьох артистiв: "засвiтитися" у якому-небудь фестивалi. Чим престижнiше конкурс, тим бiльше шансiв для виконавця опинитися в "потрiбному мiсцi в потрiбний час". Насправдi, у бiльшостi фестивалiв головне не перемога, а участь. Це - просто можливiсть показати себе потрiбним людям, одержати оцiнку професiоналiв, зрозумiти, на що ти здатний чи зрозумiти, що, навпаки, ти ще не досить гарний.

Вiд "Голубой луны" до "Радио Бейби"
- Розкажіть про свою родину.
- Мою дружину звати Ольга, вона хоронительниця домашнього вогнища, любить займатися рукодiллям, вишиває. Син Олексiй - висококласний звукорежисер, а донька Маша вчиться на лiкаря. І я схвалюю їхнiй вибiр, тому що вважаю, що краще мати стабiльну роботу чи якийсь бiльш-менш передбачуваний бiзнес, аніж працювати в шоу-бiзнесi. У Машi вже двоє дiтей: хлопчик i дiвчинка, а в Олексія росте син, який з'явився на свiт два роки тому.

- Якими своїми досягненнями ви пишаєтеся?
- Напевно, мої найголовнi досягнення - це загально народнi шлягери, які вказують на мене як на вдалого композитора та хіт-мейкера. Якщо говорити про конкретнi пiснi, то це - "Голубая луна" для Мойсеєва, "Ле-ли-лели" для Жасмін, "Килиманджаро" i "Радио Бэйби" для Кіркорова, "Петербург-Ленинград" для дуету Мойсеєва з Гурченко, "Девушка с Севера" i "Проста Арифметика" для групи "Прем'єр-мiнiстр". Для автора дуже важливо, щоб його пiснi принесли успiх виконавцю.

Лана Борисова

Журнал «RIA»